Архів: 03.12.2003 – 23.12.2003
В Україні оцінка земель проводиться на більш низькому рівні, ніж у відсталій Росії понад сто років тому (07.12.2011)
"А кто же будет оспаривать, что при оценке того или иного имущества прежде всего необходимо обратить внимание на те факторы ценности, которые наиболее постоянны и наиболее устойчивы? Спорить против этой аксиомы может только человек, для которого не существует ни логики, ни истины... Но с подобными оценщиками нечего и не о чем говорить..."
В.В. Докучаев
Чергова стаття відомих полтавських учених Василя ЛЕМИКА й Адама ГОЖОГО від 24.11.2011 р. присвячена проблемі збереження української землі, захисту вітчизняної землеробської науки. Прочитайте її - і тоді ще очевиднішою стане загроза, яку несе Україні так звана земельна реформа у виконанні олігархів і їх прислужників у владі.
У Конституції записано, що "Земля є основним національним багатством України, що перебуває під особливою охороною держави". У відповідності з цим облік, охорона, дбайливе використання і збереження землі є найважливішим завданням держави, щоб прийдешні покоління не змогли колись звинуватити нинішні у бездарному використанні та знеціненні її. А що ж маємо в дійсності? Як цінуємо найбільше національне багатство у порівнянні з тим, як його цінували понад 100 років тому?
Відповіді на ці запитання ми спробували знайти на основі вивчення унікального досвіду оцінки земель у Полтавській губернії Російської імперії, де в кінці ХІХ ст. були проведені унікальні основоположні землезнавчі роботи для оцінки земель і встановлення їх правоздатності. Ці роботи виконувалися під керівництвом видатного російського вченого, далекоглядного природознавця, творця і будівничого нашого вітчизняного ґрунтознавства, найвидатнішого знавця і цінителя чорноземів - В.В. Докучаєва. В основу докучаєвського природно-історичного методу оцінки земель покладені такі принципи:
1. Чітке розмежування процедури оцінки земель на 2 половини. Одна - це визначення природної натуральної цінності їх головної складової частини - ґрунту на основі вивчення його геологічних, хімічних, фізичних, механічних, фітозоологічних особливостей із врахуванням гідрографії, рельєфу, біоти, клімату, що повинно виконуватися спеціалістами-ґрунтознавцями на основі досконалих наукових даних. Друга половина - господарсько-економічне обстеження земель у повній залежності від природних умов місцевості. Вона виконується спеціалістами-статистиками за обов'язкової участі місцевих земельних управ і знавців краю (якщо такі є). Перша половина є базою другої.
2. Природні переваги ґрунтів є основним і найважливішим фактором, який визначає і суттєво впливає на всі інші фактори цінності земель, найбільш простим і об'єктивним мірилом цінності земель (найбільш постійним і незалежним від змін економічної кон'юнктури).
3. Без усебічного, строго наукового вивчення ґрунтів найретельніша статистико-економічна і статистико-господарська оцінка земельних угідь не буде достатньо обґрунтованою, достатньо повною, і в багатьох випадках не може забезпечити одержання об'єктивних результатів визначення правоздатності земель.
Для здійснення об'єктивної природно-історичної оцінки земель пропонувалось:
а) створити Державний оціночний інститут з Ґрунтознавчим відділом на чолі;
б) при інституті створити спеціальні лабораторії для всебічного ґрунтознавчого вивчення земель;
в) створити Центральний ґрунтознавчий музей;
г) створити спеціальну наукову бібліотеку.
Для забезпечення проведення оцінки земель на належному науковому рівні також пропонувалося відкрити при Московському, С.-Петербурзькому і Харківському університетах по 2 нових кафедри - з ґрунтознавства та з агромікробіології, або ж створити два спеціальних навчальних інститути - Ґрунтознавчий і Біологічний.
Передбачалося, що кінцевими результатами природно-історичного вивчення земель з метою їх оцінки мають бути наступні карти: ґрунтів (3 версти в дюймі, тобто 1260 метрів у сантиметрі), рельєфу (3 версти в дюймі), ґрунтових вод (3 версти в дюймі), наносів (10 верст у дюймі - 4200 метрів у сантиметрі), дикої рослинності; мікрофлори, культурних рослин; а також опис клімату та інша природознавча інформація.
Інакше кажучи, природно-історичне вивчення земель з метою встановлення їхньої цінності і доходності передбачало проведення значних обсягів дослідних робіт картографічного характеру, при тому, що координацію і загальну обробку всієї сукупності робіт здійснюватиме спеціальний Державний оціночний інститут. Головним у ньому мало бути ґрунтознавче відділення. Оптимальні штати інституту: 13 старших спеціалістів (геолог, геодезист, петрограф, гідролог, метеоролог, геоботанік, геозоолог, бактеріолог, хімік, фізик, агроном, лісівник, економіст-статистик); 13 спеціалістів-асистентів; 13 практикантів, що закінчують навчання у ВНЗ; 15 спеціалістів-статистиків (10 старших +5 молодших); 2 головних керівники, тобто разом - 56 спеціалістів.
У кінці 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. за ініціативою Полтавської губернської земської управи була організована експедиція з вивчення земель губернії. Керував нею професор В.В. Докучаєв. Крім нього, в експедицію входили ще 3 відомих вчених - В.І. Вернадський, А.М. Краснов, Ф.Ю. Левінсон-Лесінг. Картографічними роботами керував генерал-лейтенант військово-топографічної служби О.А. Тілло. Усього в експедиції було біля двох десятків чоловік. Більшість із них пізніше стали відомими вченими. Результати роботи були представлені Полтавському земству у вигляді 15 томів повітових звітів і одного загального губернського звіту з такими додатками: карта ґрунтів, карта рельєфу, гідрографічна карта, нариси рослинного і тваринного світу, опис геології поверхневих наносів, опис мікрофлори, ентомологічний опис. Ці матеріали стали природно-науковою базою для об'єктивної оцінки земель спеціальним оціночним інститутом і дали можливість оцінити полтавські чорноземи найвищими балами. Зразки полтавських чорноземів В.В. Докучаєв представляв на Всесвітніх виставках 1893, 1899, 1900 рр., де вони завоювали почесні нагороди.
На основі фундаментальних визначень доходності і цінності земель своїм природно-історичним методом в Нижньоновгородській і Полтавській губерніях В.В. Докучаєв дійшов до однозначного, незаперечного висновку, що найбільше багатство імперії становить чорнозем. Цей висновок багаторазово повторюється в його наукових працях, наприклад, у "Лекциях о почвоведении": "Я буду беседовать с вами о царе почв, о главном основном богатстве России, стоящем неизмеримо выше богатств Урала, Кавказа, богатств Сибири, - все это ничто в сравнении с ним; нет тех цифр, какими можно было бы оценить силу и мощь царя почв, нашего русского чернозема. Он был, есть и будет кормильцем России".
А як же нині ми - в Україні і на Полтавщині - розпоряджаємося тією значною і найкращою частиною "коренного, ни с чем несравнимого богатства - царем почв - черноземом", що стала власністю усього народу? Як цінуємо, оберігаємо і примножуємо це багатство? На який рівень поставили докучаєвську ґрунтознавчу науку і освіту в умовах, коли засоби одержання, накопичення, аналізу і використання будь-якої інформації про землю досягли небувалої досконалості? Зрештою, чого досягли у вирішенні надзвичайно важливої державної задачі - оцінки земель?
Маємо на територію України карту ґрунтів (М 1:200000) і топографічну (М 1:10000) - на райони інтенсивного землеробства. Ці карти створені землевпорядними організаціями СРСР ще у 70-ті роки на основі картографування продуктивних земель у 50-х і 60-х рр. минулого століття. Також маємо 40-літній масив матеріалів по агрохімічному обстеженню сільгоспугідь на паперових носіях.
Оці застарілі матеріали є основними при проведенні нинішнього бонітування ґрунтів. Зрозуміло, що на їх основі об'єктивно визначити природну вартість землі не можна, тим більше, що в державі не виконується вимога проводити бонітування ґрунтів не рідше одного разу в 7 років.
Для здійснення господарських, правових та інших операцій із землею в Україні розроблена гігантська, можливо, найбільша в Європі або навіть у світі, законодавчо-нормативна база. До неї входять Земельний кодекс України, десятки окремих законів (серед них і "Про оцінку земель"), десятки постанов Кабінету Міністрів, сотні інших нормативно-правових актів. А ще є "Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року". Та вся ця база не забезпечує об'єктивної оцінки земель, адже в ній проігноровано фундаментальний науковий принцип визначення реальної вартості землі як суми її природної натуральної вартості і господарсько-економічної цінності.
Наявна законодавчо-нормативна база розроблялась і змінювалася для здійснення приватизації земель шляхом розпаювання. В останнє десятиліття кожен уряд планував закінчити процес приватизації, але зробити цього нікому не вдалося. Скажемо більше: скільки б уряди не приймали рішень про завершення приватизації земель, але на об'єктивному науковому і правовому рівнях її не вдасться завершити доти, поки не буде здійснена загальнодержавна інвентаризація всіх земель шляхом топографічної зйомки всієї території країни в масштабі принаймні 1:10 000. Водночас при відсутності дієвих національних служб геодезії і картографії та ґрунтознавства і агрохімії провести інвентаризацію землі на достойному науковому і виробничому рівнях держава не зможе. А відтак і цивілізований ринок землі сформувати не вдасться.
Ми звикли хвалитися, що Україна володіє найбільшою часткою чорноземів світу, а скільки їх у нас - ніхто не знає. Процес приватизації земель в Україні безперервно супроводжується всілякими спрощеннями процедур розпаювання, порушеннями науково обґрунтованих норм і принципів картографування земель та їх оцінки. Доспрощувалися до того, що вже не можуть дати точну відповідь на просте запитання: "Скільки актів на володіння землею видано, а скільки ще треба видати?" Грошову оцінку земель за спрощеною схемою, без визначення природної вартості за докучаєвським методом, виконують не ґрунтознавці, а оцінювачі, що, склавши кваліфікаційний іспит, одержали свідоцтва оцінювача. Більше того, у законодавстві сказано, що основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення "є... дані економічної оцінки земель".
То, може, учення В.В. Докучаєва є хибним, застарілим? Ні, воно животворне, перевірене часом, використовується світовою землеробською наукою і практикою, стало класичним надбанням світової науки. Твердження В.В. Докучаєва:
1."Естественная правоспособность почв есть главнейший и основной фактор ценности и доходности земли, почему и должен служить "главным основанием исследования других факторов";
2. "Исследование этого фактора может и должно отличаться наибольшими объективностью и научностью вообще";
3. "Без обстоятельного, строго научного, изучения почв самая тщательная статистико-экономическая и статистико-сельскохозяйственная оценка земельных угодий не будет достаточно обоснована, не будет достаточно полна, а поэтому во многих случаях и не может привести к благим разумным мероприятиям" - є фундаментальними і незаперечними. Нехтування ними призведе лише до поглиблення розбазарювання землі. При цьому ніякої, навіть звичайної, охорони земель забезпечити не вдасться.
На підставі сказаного можна зробити маловтішний висновок: в Україні оцінка земель проводиться на більш низькому рівні, ніж вона здійснювалась у відсталій Російській імперії понад сто років тому. У рамки здорового глузду такий стан справ не вписується.
Оскільки визначення природної цінності земель не проводиться, то й про спеціалістів-ґрунтознавців не дуже турбуються (їх готують лише у двох університетах). Дуже прикро, що у багатющій землеробській державі, що володіє найвидатнішими ґрунтами у світі, не дбають про підготовку спеціалістів з ґрунтознавства і агрохімії, а відтак обмежують і дослідження в цій галузі сільськогосподарської науки. Але ж землеробство має бути провідною галуззю економіки, забезпечити достойне місце Україні у світовій економіці, бо продовольство було, є і буде найпотрібнішим товаром.
Саме тому Україна зобов'язана дбати про широкомасштабну підготовку висококваліфікованих спеціалістів для землеробської галузі. Кожна область має землеробські особливості, котрі не можна опанувати десь за кордоном - їх треба вивчати і удосконалювати на місцях. У кожній області має бути навчальний заклад, аби діти місцевих землеробів змогли здобути вищу землеробську освіту. Наміри високопосадовців оптимізувати, уніфікувати сільськогосподарську освіту шляхом її зосередження у великих центрах є безглуздими і бездумними - ніякої користі українському землеробству вони принести не можуть. Подібні наміри колись уже перевірялися на колгоспах в СРСР - результати були невтішними.
Якби наша влада дбала про розвиток землеробства так, як дбали в докучаєвські часи в Російській імперії, то на базі славетної Полтавської дослідної станції вона мала б утворити науковий центр землезнавства, доручивши йому повторити і продовжувати на Полтавщині увесь комплекс землезнавчих робіт, які 120 років тому зробила експедиція В.В. Докучаєва. Це дозволило б одержати унікальні дані про характер зміни природного середовища, темпи деградації земель, водних ресурсів та ін., що мало б винятково велике науково-практичне значення для держави в цілому. Зрозуміло, що до цих робіт мала бути залучена і Полтавська аграрна академія.
Натомість, усупереч логіці і здоровому глузду, державні реформотворці вдалися до ліквідації відомої на увесь світ Полтавської дослідної станції (нова назва - Полтавський інститут агропромислового виробництва) шляхом приєднання її до Інституту свинарства. Інакше кажучи, замість розширення і удосконалення наукових досліджень у землеробській галузі на Полтавщині спрямували зусилля на їх згортання, а відтак на приниження ролі Полтавщини - провідної області з давніми землеробськими традиціями - у зміцненні і розвитку наукового і виробничого землеробства України.
Полтавська дослідна станція веде свої роботи з половини ХІХ століття, пережила багато лихоліть, її наукові дослідження не наважилися ставити під сумнів і зруйнувати навіть німецькі окупанти. А ось свої доморощені реформотворці посміли це зробити - їх хлібом не корми, але дай щось реформувати!
Ці дійства державних чиновників над вітчизняною землеробською наукою більше підходять під назву не реформування, а деформування, не оптимізація чи уніфікація, а утилізація науки. "Деформування" Полтавської дослідної станції шляхом приєднання її до Інституту свинарства є адміністративним і господарським безглуздям, у якому - "свині не винні". Користі від нього ні землеробам, ні могутньому землеробському краю - Полтавщині, ні землеробству України - ніякої, одна лише шкода.
Олександр Мороз пропонує провести всеукраїнський референдум з земельного питання. Про це лідер СПУ сказав в інтерв'ю радіо ВВС:
"Я би вже сьогодні поставив запитання про те, як люди ставляться до перетворення землі на товар. Але за однієї умови: на телебаченні, на радіо спочатку треба провести відкриту публічну дискусію противників і захисників. І місяць таких дебатів покаже однозначний результат".
Архив за 03.12.2003 – 23.12.2003
Версія для друку
