Архів: 29.01.2004 – 09.02.2004
Дитяче звірство - сучасна епідемія соціуму (25.01.2012)
Нещодавно суспільство сколихнув шокуючий випадок, що стався в Одеський області. 10-річний школяр покінчив життя самогубством
На жаль, звістки про шалену агресію дітей усе частіше лунають з усіх куточків України. Однак дивує, що, почувши про черговий прояв дитячої жорстокості, суспільство на усіх його рівнях лише осудливо хитає головою. На жаль, і досі не зроблено жодних суттєвих і рішучих державницьких кроків для протидії та викорінення цього ганебного явища.
Під час слідчих заходів стало відомо, що в школі над дитиною всіляко знущалися, тортури знімали на відео. Хлопчик був слабшим, сором'язливим, не міг за себе постояти. За фактом самогубства порушили кримінальну справу за ст. 120 ККУ (доведення до самогубства). Винним загрожує від 7 до 10 років позбавлення волі. Утім, якщо навіть чиясь провина і буде доведена, ув'язнення кривдникам усе одно не загрожує - їм не виповнилося 16 років. Єдине, що може загрожувати - це переведення до спецшколи чи штраф, якщо справу буде перекваліфіковано в іншу, наприклад, злісне хуліганство.
Погодьтеся, чи не парадоксально, коли за крадіжку велосипеда 16-річний підліток відбуває 4-річне покарання у колонії для неповнолітніх, а дещо молодший, який довів до смерті людину, отримує лише штраф... Без сумніву, прогалини у законодавстві є і правоохоронці усе частіше акцентують увагу на проблемі покарання неповнолітніх агресорів. Практика засвідчила: коли такі "конфлікти" закінчуються легкими тілесними ушкодженнями чи моральним приниженням, винуватці фактично не несуть ніякої відповідальності. Потерпілі або не звертаються до міліції, або ж під тиском певних обставин (зазвичай, грошових "премій" від батьків нападників) забирають свої заяви, тим самим відкриваючи для кривдників реальність вседозволеності та безкарності.
Громадськість засуджує конкретних "нелюдів", проте чомусь не бажає засудити умови, у яких формувалася збочена філософія цих підлітків. Діти лише фіксують те, що дорослі обрали собі за певні зразки поведінки. Чого іншого сподіватися у суспільстві, де до числа найбільш впливових осіб належать люди з сумнівним минулим? На яких життєвих прикладах учитель може виховувати чесність і порядність у школярів, якщо представники бізнесово-політичної еліти України мають далеко не взірцеву репутацію?
Звичайно, учням можуть багато розповідати, що треба чесно працювати, бути правдивими, шанувати старших, допомагати хворим і немічним. А що діти бачать вдома? Батьки або втратили роботу, або важко працюють за копійки. Аби виправити становище, їдуть за кордон, де нелегально трудяться до сьомого поту, щоб привезти додому більш-менш пристойну зарплату.
Суспільство, побудоване на постійній брехні, зневазі до людини, на культі сили і грошей, з неминучістю відтворюватиме все найгірше, що у ньому є. Зло може породити лише зло, і молодь, як губка, всмоктує в себе те, що відбувається навколо. У світі духовних цінностей підлітків відбувся помітний злам. Якщо у 80-х роках XX століття вони більш за все цінували чесність, доброту, скромність, товариськість, правдивість, то на початку XXI століття перевага надається матеріальним потребам. Цінності суспільні поступилися цінностям індивідуального характеру. Теперішні підлітки характеризуються високим рівнем особистісної тривожності. Зросло занепокоєння проблемами, пов'язаними з майбутнім життям, професійним самовизначенням, взаєморозумінням із батьками.
Паралельно з цим зменшилася важливість проблем у сферах самовдосконалення й життя людей, які їх оточують. Сталися зміни в ієрархії бажаних професій: престижними вважаються професії менеджера, юриста, лікаря, економіста, а вже потім - учителя. Домінантним у виборі сучасними підлітками бажаної професії є мотив матеріального достатку.
Сучасні інституції соціалізації характеризуються втратою значного потенціалу виховних можливостей у забезпеченні процесу становлення особистості підлітка. До найважливіших чинників такої ситуації належать: в умовах сім'ї - збільшення кількості розлучень, тенденція до однодітності, висока трудова зайнятість батьків, безробіття; в умовах школи - зниження авторитету вчителя й педагогічної діяльності загалом, слабка організація позаурочного часу учнів і відхід від організованих форм суспільно корисної діяльності, низький професійний рівень молодих педагогів; в умовах позашкільного середовища - незначна ефективність реалізації морального потенціалу підліткових організацій та об'єднань за одночасної відсутності в більшості підлітків бажання бути їх членами, зубожіння сфери культурного дозвілля, збільшення кількості стихійно утворюваних неформальних груп. Підлітки намагаються автономно вирішувати свої справи, менше радяться з дорослими.
Однак найголовнішим фактором, що перетворює сучасних дітей на монстрів, дослідники називають вплив комп'ютерних технологій. Сучасне телебачення просто переповнене негативною інформацією. Діти комп'ютерної ери, виховані Інтернетом, реаліті-шоу та зухвалими мобільними відеозйомками, втрачають мораль, співчуття та відчуття міри - того рубежу, який переступати не можна. Відеоролики, розміщені в Інтернеті, з бійками, знущаннями, моральними звірствами, б'ють усі рейтинги. Також усім добре відомі соціальні мережі, де можна "збувати" насильницькі відео, картинки і не лише, можна зустріти й заохочення чи пропозиції брати участь в актах нелюдства.
Насильство наразі присутнє майже усюди. Фактор виживання та перемоги над кимось завжди бере гору над добротою та взаємопорозумінням. Самі того не усвідомлюючи, ми дозволяємо сучасним ЗМІ впливати на нашу підсвідомість. Підліткова аудиторія є найбільш вразливою, а тому перегляд насильницьких сцен може не лише негативно вплинути на розвиток дитини, а й зародити в ній потенційного маніяка.
Минулого року було зареєстровано понад 15 тисяч злочинів, скоєних неповнолітніми або за їх участі. Що вражає найбільше - раз у раз у ролі агресорів виступають представниці "слабкої" статі. Усе почастішали відео з мобільних телефонів, коли дівчата жорстоко б'ються, а натовп однолітків заохочує до ще більшої агресії, вимагає подальших "видовищ". І жодному з озвірілих підлітків бракне часу замислитися, що черговий удар може бути смертельним. Тавро вбивці, що може закріпитися на все життя, молодих дівчаток не лякає.
Звичайно, працівниками правоохоронних органів в Україні проводиться низка профілактичних заходів. Приміром, для дітей, що перебувають на обліках ОВС, організовують екскурсії до різних підрозділів МВС, історико-культурних пам'яток тощо. Але, як бачимо, цього замало. Хвороба під назвою "підліткова жорстокість" розростається з шаленою швидкістю, набирає масштабів епідемії й може перетворитися на чуму сучасного світу. Тож із цим треба боротися. Проблема вимагає нових підходів, розробки нових соціальних програм, запровадження дієвих інструментів впливу.
Ірина МАЛИШ
Архив за 29.01.2004 – 09.02.2004
Версія для друку
