Архів: 26.05.2005 – 04.08.2005
Дві партії - два з'їзди, а завдання спільні (29.11.2005)
У середині листопада цього року відбулися з'їзди двох впливових у Європі партій демократичного соціалізму - німецьких соціал-демократів та французьких соціалістів. Обидві організації вирішували спільне завдання - як зберегти і зміцнити свій вплив у нових умовах.
Німеччина з соціал-демократами хоче змін
У Карлсруе (Німеччина) відбувався черговий з'їзд СДПН. Він мав ключове значення і став доленосним для договору в рамках "великої коаліції" партії з Християнсько-демократичним союзом (ХДС) та баварським Християнсько-соціальним союзом (ХСС). Нагадаю, що ХДС/ХСС після дострокових парламентських виборів 18 вересня 2005 року до нижньої палати парламенту ФРН досягли переваги в чотири голоси над блоком соціал-демократів та партії "зелених". Цього було достатньо для того, щоб уряд Герхарда Шредера пішов у відставку, але запасу міцності для формування свого уряду переможцям вочевидь не вистачало. З'явилася ідея "великої коаліції", вперше в історії ФРН, з жовто-чорних та червоно-зелених. Переговори були тривалими і нелегкими, кожна сторона відстоювала свої позиції згідно з різними ідеологічними доктринами. В результаті було розроблено проект договору на 190 сторінках, канцлерство запропоноване Ангелі Меркель - голові ХДС, а віце-канцлерство разом з 8-ма міністерськими місцями із 14-ти - представникам СДПН. Перш ніж ухвалювати остаточне рішення та підписувати угоду, соціал-демократи вирішили обговорити напрацьовані пропозиції на партійному форумі. Так само вчинили й дві інші коаліційні партії.
Водночас для партії настала пора зміни лідерів. Герхард Шредер заявив про свій вихід з великої політики. Делегати провели його довготривалими оваціями вдячності за заслуги. Це нагадувало ремарки стенограм з'їздів КПРС: "Довготривалі аплодисменти, які переходять в овації. Усі встають, лунають вигуки "Ура!". Пост голови партії також залишив Ф. Мюнтеферінг, його рекомендували на посаду віце-канцлера.
Атмосфера на з'їзді свідчила, що рішення соціал-демократам давалося не просто, адже "велика коаліція" ХДС/ХСС і СДПН, як відомо, є вимушеним варіантом, а коаліційний договір через це - результатом торгу і компромісів. Одні передвиборні уявлення сторонам довелося тихо поховати, інші розполовинити, треті взаємно визнати, хоча вони вважалися неприйнятними. Були і противники, які висловлювали побоювання, що "чорно-жовті" можуть відправити в тінь "червоно-зелених", що текст договору небездоганний з погляду соціал-демократії. Проте зрештою перемогла більшість - прихильники коаліції. Аргументи "за" висловили у своїх виступах Герхард Шредер і Франц Мюнтеферінг. Обидва, як і їхні прихильники, вважають, що результати виборів - це вибір народу Німеччини. Він (народ. - Авт.) захотів, щоб соціал-демократи залишилися при владі, і водночас поставив вимогу змін. Тим самим обидві сторони немовби були закликані до співпраці.
Прихильники коаліції погодилися, що перебувати в ній нелегко, але це, на їхню думку, краще, ніж бути в опозиції. За нинішніх умов опозиція непередбачувана, може не дати можливості зберегти партії свій вплив і весь позитив, напрацьований соціал-демократами за останні сім років їхнього правління. Основний аргумент на користь коаліції з ХДС/ХСС Франц Мюнтеферінг висловив у дусі бернштейніанства ("Кінцева мета - ніщо, рух - все"). Німецькі соціал-демократи, на його думку, сьогодні навіть думати не повинні про майбутні вибори до парламенту. Головне - робити свою справу, доводити, що ти в коаліції найкращий. З такою точкою зору погодилася більшість делегатів, проголосувавши за текст договору і довіривши своїм колегам місця в уряді.
Майже одноголосно було обрано нового голову СДПН, вихідця зі східної частини Німеччини Маттіаса Платцека. До речі, Ангела Меркель теж народилася в колишній НДР. Збіг?
На сьогодні більшість німців (52%) не вірять в те, що "велика коаліція" протримається 4 роки. Протилежних поглядів дотримуються 43%. Такі результати опитування, проведеного одним з впливових соціологічних інститутів.
До перемоги - через консолідацію лівих сил
Французькі соціалісти втратили владу у 2002 році. Сьогодні в Національних зборах їхніх представників менше половини всіх депутатів. Поразка на минулих виборах і перебування в опозиції вилилися в проблеми, які позначилися на стані справ у самій партії. На з'їзді, що відбувався у Ле-Мані, партія була представлена кількома платформами. Представники кожної з них ще задовго до з'їзду на етапі реґіональних зборів запропонували свій вихід з непростої ситуації в самій партії, яку ускладнювали події, що сколихнули країну під час референдуму щодо Європейської конституції, і ті, що їх переживає Франція упродовж останніх тижнів. Соціалісти не були одностайними в думці, як бути з Європейською конституцією. Частина членів партії, іменуючи себе "лівими", на чолі з впливовим соціалістом, колишнім прем'єр-міністром Лораном Фабіусом виступали проти будівництва Європи в нинішньому вигляді і робили все, щоб знищити ідею проведення референдуму. На з'їзді вони відстоювали свою правоту і закликали колег сконцентрувати свій вплив на політиці "бути ближче до людей". Як було оголошено на з'їзді, "лівих" підтримує близько 21% членів партії.
Представники ще однієї платформи - "нові ліві" - на другому місці, вони зібрали до своїх лав 23% активістів. "Нові ліві" також не підтримали ідею Європейської конституції, вважаючи це не головним. Головне - відстояти ідею політичної реформи, яка значно зменшить владні повноваження президента і скоротить термін його правління з 7 до 5 років. Це, на їхню думку, істотно збільшить їхні шанси на виборах до парламенту. Певна річ, обидва "ліві" фланги мають багато прихильників поміж молоді. Як сказав один із делегатів: "Соціалізм без молоді - не соціалізм!".
Найбільшу підтримку серед соціалістів (53%) мають центристи на чолі з нинішнім першим секретарем партії Франсуа Олланда. Вони схвалили ідею Європейської конституції і виступили за єдність дій усіх течій в партії. Напередодні з'їзду відбулася зустріч Лорана Фабіуса і Франсуа Олланда, на якій було зроблено спроби об'єднати соціалістів перед головними зборами партії. Найважливіше ж для найбільшої опозиційної партії Франції - спробувати подолати політичні розбіжності і досягти єдності. Адже на минулих президентських виборах її кандидат Ліонель Жоспен не зміг навіть вийти до другого туру. Ідею консолідації, а не виборчої боротьби за принципом "хто візьме верх", підтримав і гість від італійських лівих - відомий політик, екс-прем'єр Італії і колишній голова Єврокомісії Романо Проді. Він поділився досвідом, як його політична сила, також в умовах опозиції, бореться за право "бути ближче до людей". Сьогодні соціалісти і ліві в Італії зосередили свій вплив на проблемах бідних кварталів, вивчають їх "лицем до лиця", намагаються висловлювати думки людей, які там живуть, і відстоювати їх у практичній роботі. На думку Романо Проді, це дає позитивний результат, дозволяє заявити, що більшість людей підтримують лівоцентристську ідею.
Дотримання лівоцентристського балансу, як вважають прихильники платформи Франсуа Олланда, є єдиним способом зберегти єдність партії і досягти більшого впливу в суспільстві. З їхнього боку на з'їзді це втілилося як у критиці популізму, так і ксенофобії. Остання виявляється в діях нинішнього уряду лібералів, спрямованих на боротьбу з вуличними виступами у ряді міст Франції та передмістях Парижа. На цю тему звертали увагу майже всі промовці. Багато хто стверджував, що причиною масових заворушень є не імміграція, а нинішня політика уряду, який нехтує проблеми знедолених людей. У цілому в сучасній Франції 68% її жителів виступають проти політики неолібералізму. Тому, на думку делегатів, йдеться про кризу, зумовлену скрутним становищем більшості з тих іммігрантів, предки яких приїхали до Франції після Другої світової війни для відновлення країни.
На з'їзді більшістю голосів було ухвалено резолюцію у дусі лівоцентристських ідей і обрано склад керівних органів партії, окрім посади першого секретаря. Він, згідно з традицією, обиратиметься на зборах місцевих організацій.
Соціалістична партія Франції відзначає цього року сторіччя з дня її заснування. У далекому 1905-му класик, констатуючи розкол російських соціал-демократів на 2 крила, виголосив: "Два з'їзди - дві партії". Думається, французькі соціалісти добре знають історію лівого руху, зокрема і в Росії. Вони можуть згадати, до чого призвів розкол російських соціал-демократів на зламі історії. Сьогодні політичні сили світу, Європи знову постали перед вибором: чи піддатися викликам глобалізації і закликати йти шляхом силового вирішення всіх її парадоксів та негативів, а чи все-таки використати шанс мирного вирішення непростих проблем сучасності? Для цього необхідна консолідація всіх лівих сил на основі центризму. Багато соціалістичних, соціал-демократичних та робітничих партій Європи підтримують цю ідею, роблять все для її реалізації.
Віталій ШИБКО,міжнародний секретар СПУ.
Карлсруе-Ле-Ман-Київ.
Архив за 26.05.2005 – 04.08.2005
Версія для друку
