Архів: 24.07.2006 – 04.09.2006
Україна колекторського періоду. Чи є шанс вижити? (05.02.2009)
Проблема повернення кредитів наразі є однією з найболючіших для значної кількості українців. Після стрімкого обвалу національної валюти мільйони наших громадян опинилися фактично заручниками у банків. Отримуючи зарплатню у гривнях, люди змушені виплачувати кредити у доларах. На фоні цього дедалі більше процвітає протиправна практика повернення банками позик за допомогою колекторських фірм. Зважаючи на актуальність теми та враховуючи численні прохання наших читачів детально розповісти про механізм захисту при такому "вибиванні" боргів, "Товариш" починає низку публікацій на вищезгадану тему. У вас проблеми з поверненням кредиту? Низка порад, розроблених юридичним департаментом СПУ, допоможуть захистити вас і ваше майно.
Протягом останніх років наше суспільство активно звикало до можливості жити в кредит. Банки, видаючи кредити направо й наліво, поступово прийшли до великої кількості "проблемної заборгованості", тобто неповернення кредитів. Сьогодні в умовах фінансової кризи люди, які або опинилися без роботи, або залишилися зі зменшеною удвічі-втричі зарплатою, а тому позбавлені можливості вчасно повертати кредити, постають перед черговим випробуванням. Знайомтеся: колекторські фірми.
Колекторські компанії (від англ. to collect - збирати) - фірми, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Банки, які не бажають самостійно вирішувати проблеми неплатежів, звертаються за допомогою до таких компаній. В інших випадках банки можуть створювати спеціальні підрозділи в структурі самого банку або перекладати функції "вибивання боргів" з неплатників на служби внутрішньої безпеки.
Як діють колекторські фірми?
В першу чергу, після закінчення чергового терміну погашення заборгованості позичальника працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються переконати боржника добровільно сплатити борг. При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом "знайомства" з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Ці дії охоплюються так званим першим м'яким етапом (soft collection).
Якщо він не приносить бажаного результату, колектори переходять до другого етапу (hard collection), під час якого відбувається безпосередній контакт із боржником. Колектори виловлюють боржників за місцем проживання рано вранці або пізно увечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома. Неплатникові роз'яснюють наслідки несплати кредиту; можливе пропонування відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.
На третьому етапі (legal collection) колектори звертаються із позовами до суду. Після винесення судом рішення стягненням заборгованості кредитора займається виконавча служба.
Необхідно відзначити, що колекторські компанії не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і виконання рішень, вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату - повернення "живих" грошей.
Законодавче регулювання
Що стосується законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, слід відзначити, що відповідного спеціального законодавчого акту в Україні немає. Тобто діють такі суб'єкти господарювання в межах існуючих правових норм, а інколи й поза ними. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально караними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства.
На рахунок можливих варіантів співробітництва банків із колекторськими компаніями необхідно зазначити наступне. За кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Отже, яким чином банки можуть передавати свої права вимоги третім особам? Колекторська компанія може діяти від імені банку (кредитора) на підставі договору доручення, комісії або надання послуг за певну винагороду. В такому випадку банк разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості передає колектору інформацію про клієнта-боржника. При цьому ст. 1076 ЦК України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. Статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів та ін. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Ст. 62 цього Закону містить порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до якого інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури, СБУ, МВС та деяким іншим державним органам. Проте банки, намагаючись обійти всі вищевказані норми, практикують безпосереднє зазначення в кредитному договорі пункту про передачу інформації про позичальника (з його згоди) третім особам для стягнення заборгованості у випадку її прострочення. Якщо ж у кредитному договорі такий пункт не передбачений, то банк не має права передавати інформацію колектору. А отже, й використання колекторами незаконно отриманої/зібраної інформації про боржника є порушенням чинного законодавства.
Разом з тим, як вже було зазначено вище, колектори діють шляхом впливу не тільки на боржника, а й на членів його родини, близьких, співробітників тощо. При цьому необхідною передумовою вчинення такого впливу є наявність інформації про цих осіб, їхні телефони, адреси місця проживання та роботи. Згідно з ч. 6 ст. 23 Закону України "Про інформацію", інформація про особу охороняється законом. Ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Законом України "Про інформацію" визначено, що інформацією про особу є сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
Отже, колекторські організації, намагаючись вплинути на боржника через його сім'ю, знайомих, співробітників, збираючи, використовуючи та поширюючи інформацію про них, так чи інакше порушують права зазначених осіб на невтручання в їх особисте і сімейне життя. У випадку, якщо боржник і підписав кредитний договір із застереженням про передачу інформації про позичальника (з його згоди) третім особам для стягнення заборгованості, права збирати інформацію про осіб із оточення боржника колекторам ніхто не надавав.
За порушення законодавства про інформацію особи, винні у вчиненні таких порушень, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Так, ст. 182 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Повертаючись до форм взаємодії банків з колекторами, слід відзначити, що зустрічаються серед них і варіанти викупу колекторською компанією заборгованості клієнта. Тобто прострочені борги викуповуються шляхом укладання договору поступки права вимоги до боржника (договори цесії). Згідно з Положенням НБУ 508 від 16.12.2002 р. "цесія" означає поступку вимог або передачу вимоги в зобов'язанні. Колектори в такому разі керуються ч. 1 ст. 512 ЦК України, згідно з якою кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, у результаті передачі ним своїх прав іншій особі за угодою. Така угода і є поступкою вимоги, тобто переведенням боргу на іншу особу.
Однією з форм поступки вимоги є факторинг, який також притаманний колекторській діяльності. Факторингом є продаж боргів з одного боку та їх купівля - з іншого. Факторинг - це цесія саме грошових вимог і може використовуватися для погашення зобов'язань у грошовій формі. Згідно ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Разом з тим, у відповідності до п. 11 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", факторинг віднесено до фінансових послуг, державне регулювання факторингових операцій здійснює Держфінпослуг. Факторингові операції можуть здійснювати тільки фінансові установи при наявності відповідної ліцензії. А тому можна припустити, що колекторські компанії, не маючи відповідної ліцензії, не мають права виконувати дії, які спрямовані на купівлю боргових зобов'язань. Звідси можна зробити логічний висновок, що згадані вище законодавчі обмеження можуть бути використані в протидії колекторським компаніям.
Отже, розглянувши найтиповіші форми взаємодії колекторських компаній та банків, їх правові підстави, можна дійти висновку, що не порушити норми законодавства у своїй діяльності колекторам не так і просто. А тому відповідно боржник має досить великі шанси на перемогу в протистоянні зі "збирачами боргів". Повертаючись безпосередньо до боржника слід нагадати, що він, як одна зі сторін кредитного договору, має певні права, а не тільки обов'язки. Варто пам'ятати, що у будь-якому випадку, якщо боржник добровільно не виконує зобов'язання перед банком або іншим кредитором, єдиною можливістю для останнього стягнути заборгованість є звернення до суду з відповідним позовом. А в цьому разі судова тяганина та/або неможливість виконання судового рішення буде тільки на руку неплатникові. Про способи захисту від колекторських атак йтиметься у одному з наступних випусків "Товариша".
Ярослав РОМАНЧУК,
керівник юридичного департаменту СПУ
Архив за 24.07.2006 – 04.09.2006
Версія для друку
