Друк сторінкиВступ
1. Наші цілі і задачі
2. Досвід і уроки історії України
3. Тенденції сучасної епохи й Україна
4. Чиї інтереси ми виражаємо
5. СПУ - лівоцентристська партія
Соціалістичні ідеї, принципи рівноправності, соціальної справедливості і солідарності все більше опановують свідомість людей.
Після небувалої атаки на основоположні цінності соціалізму і спроб їх дискредитації відбувається процес переусвідомлення їх суті та значення в новій історичній ситуації. Успіхи партій соціалістичної орієнтації у світі свідчать про неухильне розширення тенденцій соціалізації та зростання їх впливу на суспільне життя. Саме з соціалістичним майбутнім люди все більше пов'язують свої надії і перспективи.
В Україні соціалістичний рух розвивався під впливом марксистських ідей Західної Європи і в безпосередньому зв'язку з політичними подіями в Росії.
Історичною передумовою для формування соціалістичних уявлень в Україні стали ідеї про соціальне і національне визволення, що сягають своїм корінням в історію запорізького козацтва, гайдамаччини і Коліївщини.
У ХIХ столітті ці ідеї розвивалися представниками Кирило-Мефодіївського братства, зокрема, широко відображені в творчості Т.Шевченка. Значний вплив на розвиток власне соціалістичних поглядів в Україні справила доктрина федеративного, общинного ("громадівського") соціалізму М.Драгоманова, орієнтована на пріоритет людини перед державою, а також творча і революційно-демократична діяльність І.Франка, Л.Українки, М.Коцюбинського.
Початок ХХ століття ознаменувався піднесенням соціалістичного та національно-визвольного руху в Україні, викликаного революцією 1905-1907 років, Лютневою та особливо Великою Жовтневою соціалістичною революціями. Протягом кількох років (особливо 1917-1921 рр.) головним у політичному житті України було питання про співвідношення соціального і національного факторів.
Одні політичні діячі (М.Грушевський, В. Винниченко та інші) віддавали пріоритет національному визволенню. Інші (більшовики) на перше місце ставили вирішення соціальних питань шляхом здійснення соціалістичної революції та єдності трудящих України і Росії. Німецько-австрійська окупація України, внутрішні суперечності в Центральній раді, а також активізація більшовицького руху, сприяли встановленню в Україні радянської влади.
Подальший розвиток соціалістичної теорії і практики в Україні був органічно пов'язаний з процесом будівництва соціалізму в утвореному 1922 року СРСР. Велике значення для України мало возз'єднання всіх українських земель в єдиній Українській Радянській державі в складі СРСР у період 1939-1945 рр.
На шляху соціалістичних перетворень було досягнуто чималих успіхів. В Україні було створено могутню економічну базу, забезпечено відносно високий життєвий рівень народу, провідними соціальними почуттями були патріотизм, інтернаціоналізм і гордість за країну. Усе це дало можливість народам СРСР здобути перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Соціальна захищеність створювала у людей почуття впевненості у завтрашньому дні, оптимізму, була надійним фундаментом значних досягнень практично в усіх сферах життя суспільства.
У той же час соціалістичне будівництво супроводжувалося негативними процесами. Посилення бюрократичного впливу при формуванні державного сектору економіки як панівного економічного устрою, який вів до абсолютизації адміністративної ролі держави (по суті, самої бюрократії), при збереженні найманої праці привело до одержавлення власності, відчуження людини від власності і від влади.
Сама влада набула багато в чому спотвореного вигляду. Формами її здійснення стали, зокрема, репресії, обмеження громадянських і політичних свобод. Трагічною виявилася доля українських комуністів В.Шахрая, М.Скрипника, Х.Раковського, боротьбистів, які прагнули поєднувати вирішення соціальних проблем з розвитком національної самосвідомості.
Примусова суцільна колективізація, що супроводжувалася голодом і численними жертвами, яким немає виправдання, вимагала від народу жорстокої плати за злочини правлячої верхівки в роки культу особи, за прорив країни до сучасного для тих часів рівня виробництва. Після входження західних областей до складу України тут під час і після закінчення Великої Вітчизняної війни до середини 50-х рр. розгорталася трагедія, пов'язана з насильницькими діями ОУН-УПА і їх нейтралізацією владою. Ця трагедія завдала величезної шкоди єдності українського суспільства. Оцінку цієї сторінки історії України ще належить дати.
Незважаючи на героїчні зусилля робітничого класу, колгоспного селянства, трудової інтелігенції будівництво соціалізму в країні зіткнулося зі значними труднощами. Безпосередньою причиною цього стало фактичне переростання адміністративно-управлінської системи управління економікою в командно-бюрократичну.
Для останньої були характерні: бюрократичний централізм, спрямованість системи на самозбереження і самозміцнення, породження нею привілейованого прошарку чиновників, відірваних від основної частини населення. Командно-бюрократична система пригнічувала ініціативу, формалізувала всі сфери життя. Вона стала перешкодою на шляху розвитку продуктивних сил суспільства і прогресу країни. Виникло і почало прогресувати все більше відставання в ефективності і продуктивності праці, уповільнився техніко-економічний розвиток країни, сфери споживання, економіка стала несприйнятливою до можливостей науково-технічної революції.
Деформації соціалістичного будівництва посилювали підривні зусилля західної політики, спрямованої на перемогу в "холодній війні". Радянське суспільство увійшло в системну кризу, так і не подолавши стадію перехідного періоду від капіталізму до соціалізму.
1. Наші цілі і завдання
Соціалістична партія України відстоює інтереси народу України. Вона послідовна щодо своєї мети - утвердити в країні систему відносин демократичного соціалізму, на основі якої забезпечується безперервна демократизація всіх сфер життя, соціальна справедливість, свобода і солідарність громадян, постійно поліпшується їхнє життя, все повніше задовольняються їхні потреби.
Всупереч насаджуваному сьогодні роз'єднанню і протиставленню людей за майновою та фінансовою ознаками СПУ виступає за вільну реалізацію можливостей кожної особистості і розвиток суспільства як цілого в його єдності та розмаїтті.
Рух до демократичного соціалізму передбачає розвиток виробничого самоврядування і перетворення безпосередніх виробників суспільних багатств у рівноправних учасників розподілу доходів підприємств. За цих умов збільшуватимуться інвестиції в людину, забезпечуватиметься справедлива оцінка її праці в усіх сферах життя, на підприємствах усіх форм власності, на кожному робочому місці.
Суть найманих відносин змінюватиметься, їх провідна роль зменшуватиметься, розкріпачуючи людину, роблячи її вільною. Буде подолане відчуження людини від умов реалізації її творчого потенціалу, оновлюватиметься спосіб життя суспільства.
Зміниться роль держави. Замість адміністрування в усіх сферах життя вона створюватиме умови для розвитку ініціативи і зацікавленості людей у використанні їхніх здібностей, підвищенні ефективності та продуктивності праці.
Економіка стане народною, народовладдя - справжнім, суспільство - громадянським.
Оптимальною формою державного правління СПУ вважає демократичну республіку з розвинутим територіальним самоврядуванням у вигляді рад різного рівня і їх виконавчих органів. Народовладдя здійснюється як єдина воля народу у вигляді законодавчої, виконавчої, судової влад, які реалізують її різні, а тому самостійні функції, які не підмінюють і не пригнічують одна одну.
СПУ вважає, що в Україні має бути забезпечений пріоритет прав та інтересів людини, а не держави чи ринку. Не заперечуючи ролі ринкових відносин, партія дотримується принципу: ринкові відносини в економіці, але не в соціальній і духовній сферах. Освіта, здоров'я, культура, духовність, творчість, турбота про літніх людей, захист дітей і молоді - це сфери суспільного життя, цінність яких не вимірюється грошима. Їх не можна перетворювати у джерело прибутку. Без них сучасне суспільство втрачає сенс свого існування і розвитку, втрачає як в економічній ефективності, так і в стабільності.
Партія вбачає ідеал суспільства в тому, що людина живе в умовах, які найкращим чином поєднують індивідуальну ініціативність з колективістськими засадами, духовне розкріпачення зі зміцненням загальноприйнятих норм моралі, особисту свободу з повагою права на свободу інших.
Виходячи з різної масштабності та пріоритетності завдань, що стоять перед партією, вона орієнтується на послідовне виконання своєї програми, яка складається з двох частин:
- Програми-мінімум (Новий курс України), де визначаються завдання на найближчий період
- Програми-максимум (До демократичного соціалізму), яка розкриває перспективні цілі і відповідні їм цінності.
2. Досвід і уроки історії України
Партія у своїй діяльності враховує особливості історичного досвіду України. Визвольні війни, селянські повстання, революція 1917-1921 рр. в Україні, громадянська війна, будівництво соціалізму у складі СРСР, а також події, що відбуваються в країні після здобуття державності, дають можливість зробити основні висновки:
-
для України одним з найважливіших завжди було питання співвідношення національного і соціального чинників.
Воно було нервом революції 1917-1921 рр. в Україні, торкнулося доль багатьох людей. Розрив між соціальним і національним, що супроводжувався помилками в політиці, призвів революцію до інтервенції і громадянської війни. Ці чинники не втратили свого значення і наприкінці ХХ - на початку ХХI ст.
Висновок перший: без єдності вирішення національних і соціальних проблем успішний розвиток України неможливий. Національна незалежність втрачається, якщо вона не супроводжується соціальним визволенням; -
характерною для України (що мало місце в її історії) є орієнтація політичних сил і населення або на Схід, або на Захід. На практиці це призводило до втрати Україною територіальної цілісності, державності та економічної самостійності.
Висновок другий: для України вирішення своїх проблем можливе на основі довіри до свого власного народу і його творчих можливостей при одночасному розвитку рівноправної співпраці з іншими країнами і народами; -
досвід УРСР у складі Радянського Союзу засвідчив, що суспільство з тотально одержавленою власністю і надцентралізованим управлінням внутрішньо суперечливе. Маючи низку важливих переваг, воно в той же час не залишає людині достатнього простору для індивідуальної самореалізації, розвитку ініціативи і поліпшення свого життя власними зусиллями, призводить до кризи мотивації праці.
Висновок третій: повернення до тотального одержавлення життя для України безперспективне; -
історія і досвід діяльності КПРС свідчать про значну організуючу та мобілізуючу роль, яку партія може відігравати в суспільстві. У той же час однопартійність призводить до формування директивної командно-бюрократичної системи управління в економіці та інших сферах суспільного життя, розвитку кар'єризму і формалізму, в результаті - до переродження самої партії.
Висновок четвертий: для України доцільною є багатопартійна система. Вплив правлячої партії (блоку партій) визначається її роллю в розробці стратегії розвитку суспільства, підтримуваної народом, координації дій для її реалізації при одночасному поширенні в усіх сферах життя самоврядних засад; -
безпідставними виявилися прогнози тих, хто на межі 80-90-х років майбутнє України пов'язував з показниками, досягнутими до руйнування СРСР, оскільки вони відображали не наслідки її самостійного життя, а результат її розвитку як частини у складі цілого. Також недостатньо доказовими залишаються твердження про переважання внутрішніх причин руйнування СРСР над зовнішніми, як і протилежна думка про вирішальне значення зовнішніх політичних і економічних умов.
Висновок п'ятий: розглядаючи шляхи розвитку України, слід враховувати не лише логіку внутрішніх подій і процесів у країні, а й те, що Україна є органічною частиною європейської і світової систем. Без урахування тенденцій розвитку цілого не можна досягти успіхів у перетворенні окремої його частини; -
у період глибокої системної кризи і зубожіння більшості населення деформуються соціально-класові орієнтації, розмиваються класові відмінності, послаблюється солідарність. Люди більше залежать від суб'єктивних і незаконних дій влади, їх опановують настрої страху, апатії, вони схильні до простих рішень, пошуків "сильної руки", віри в провидіння. Протестні прояви розрізнені, спрямовані на частковості.
Висновок шостий:/b<> в умовах, характерних для сьогоднішньої України, для перетворення протестних настроїв у політичну дію необхідне привнесення в суспільну свідомість розуміння справжніх причин кризового стану суспільства і шляхів їх усунення. Це завдання повинна і може виконати партія, що спирається на чітке розуміння законів суспільного розвитку, на вимогливий аналіз і врахування усієї сукупності чинників, які визначають стан людини, суспільства і держави; -
серед причин, що викликали розпад продуктивних сил і зубожіння населення України, виділяються такі: відсутність досвіду державності і компетентних кадрів відповідного масштабу; невідповідність наявної народногосподарської структури країни потребам її як самостійної економічної системи; бездумне перенесення на українську дійсність зарубіжного досвіду, здобутого на принципово іншій основі; обвальний, неконтрольований і незаконний характер перетворень, що спричинив корупцію і криміналізацію всіх суспільних відносин, переродження влади.
Висновок сьомий: політика держави не повинна бути стихійною і хаотичною. В основі всіх перетворень має бути прийнята внаслідок конструктивних політичних та професійних дискусій і компромісів програма внутрішньої і зовнішньої політики країни, головною метою якої є поліпшення життя всіх верств населення, удосконалення суспільних відносин на основі принципу соціальної справедливості.
З початком будівництва України як самостійної держави не був врахований досвід попереднього розвитку, уроки не засвоєні. Результати виявилися катастрофічними. Почався стрімкий розпад продуктивних сил країни. Україна за короткий період деградувала до стану країн з найнижчим рівнем життя населення. Вона стала фактично кримінальною державою, в якій сформувався відповідний режим влади.
Таким чином, досвід і уроки історії свідчать, що спроба нав'язати Україні капіталістичний шлях розвитку, як і повернення до державно-бюрократичної системи управління, що існувала раніше, не є виходом з сьогоднішнього катастрофічного становища.
Суть необхідних справжніх перетворень полягає у поступі суспільства до демократичного соціалізму як вищого рівня суспільного розвитку. "Не назад до соціалізму, а вперед до соціалізму!" - головна ідея відродження України сьогодні, яку підказує історія.
3. Тенденції сучасної епохи і Україна
При всій своєрідності нинішніх завдань, які стоять перед Україною, вони тісно пов'язані з сучасними глобальними економічними, фінансовими, політичними, інформаційними та іншими процесами. Це створює для неї певні перспективи, але водночас породжує і труднощі. У чому вони полягають?
Сформувалася низка світових імперіалістичних фінансово-економічних центрів. Їхня активність посилює протистояння і поляризацію в світі. Реальна заробітна плата в країнах третього світу і в Східній Європі у десятки разів нижча, ніж у США, Західній Європі та Японії. Великі сучасні корпорації мають можливість переміщувати цілі галузі промисловості з однієї країни в іншу. "Макроекономічна хірургія" здатна задля нових доходів довести цілі реґіони світу до стану глибокого зубожіння. Це дозволяє створювати економіку світового масштабу, засновану на експорті дешевої праці. Ситуація посилюється тим, що навіть збої у глобальній капіталістичній системі набагато сильніше позначаються на бідних країнах, ніж на розвинутих.
Як наслідок, економіка багатих країн з продукуючої все більше перетворюється на паразитичну і розподіляючу - економіку рантьє, або економіку нетрудових доходів. Результати такого міжнародного розподілу праці вже виразно проявляються у вигляді проблеми "багатої Півночі і бідного Півдня", хоча світ має достатні природні та технічні ресурси, щоб уникнути її.
Добробут і процвітання нечисленної групи розвинутих капіталістичних країн усе більше є наслідком експлуатації ресурсів решти світу, у тому числі й України. Однак процвітання "золотого мільярда" не може бути перспективою для світової спільноти, оскільки створює в ній антагоністичну суперечність, штовхає цивілізацію в глухий кут. Ця суперечність набуває дедалі гострішого характеру, зачіпає країни всієї світової спільноти і виступає як основна суперечність сучасної епохи.
В Україні вона проявляється як протилежність об'єктивних інтересів народу країни і тієї його частини, яка задля власних благ, виражаючи інтереси кланового капіталу, виступає як провідник інтересів світової системи фінансових, промислових і політичних монополістів. Ця внутрішня суперечність визначатиме суть політичної боротьби в Україні в найближчому майбутньому, місце партій у політичному спектрі суспільства, сутність понять патріотизму, державності, прав людини.
У світі став глобально відчутним розрив між виробництвом, обміном і розподілом. Надмірного значення набуває розподіл і посередництво. Ця тенденція зростає у міру інтернаціоналізації економічних процесів. Посередницькі операції, що відіграють важливу роль в економічних зв'язках, за нинішніх умов стають головним інструментом посилення внутрішніх проблем у багатьох країнах, у тому числі в Україні. Вони все більше стають кримінальними, набувають міжнародного розмаху. Посередники привласнюють левову частку доходів за рахунок штучних ножиць між цінами на товари і їх собівартістю, а також інших незаконних дій. Наслідки цього позначаються на всіх ланках виробництва, зрештою, на житті суспільства.
Усе помітнішим стає злиття влади і криміналітету. До важелів влади проникають ті, хто нажив собі величезні багатства шляхом злочинних дій. Корупція стала невід'ємним супутником владних структур, що особливо характерно для України. Враховуючи її геополітичне розташування, відсутність традицій державності, успадковані структурні деформації в економіці, характер трудових і сировинних ресурсів, ця тенденція може призвести до необоротних процесів, упослідження прав людини, перетворення України на осередок нестабільності в Європі та світі.
Об'єктивна тенденція зближення інтересів найманих працівників різних сфер діяльності розвивається суперечливо. Прогрес продуктивних сил, науково-технічна революція, комп'ютеризація, розвиток засобів комунікації внесли істотні зміни у зміст праці і соціальну структуру світового суспільства. Різко зросла частка зайнятих у науці, культурі, техніці та організації виробництва, освіті та охороні здоров'я, у сфері управління й обслуговування. Розмиваються традиційні класові межі при одночасному все очевиднішому майновому і соціальному розмежуванні тих, хто наймає, і тих, кого наймають.
Наймані працівники стають сьогодні наймасовішим експлуатованим соціальним прошарком, на праці якого наживаються власники підприємств, керуючі і бюрократичні структури, численні, часто кримінальні, посередницькі організації. Погіршуються умови їх найму на роботу, зростає рівень експлуатації, занижується зарплата, яка водночас втрачає купівельну спроможність.
Труднощі вирішення загального завдання звільнення праці пов'язані з тим, що форми та інтенсивність найманої експлуатації істотно відрізняються в різних країнах, має місце переплетення функцій людини як наймача і як найманого працівника. Ці обставини перешкоджають солідаризації найманих працівників у їхній боротьбі.
В Україні ситуація ускладнюється масовим безробіттям, зубожінням населення, що торкнулося всіх соціальних верств, крім кланових структур, які, навпаки, незрівнянно збагатилися. Протестні настрої більшої частини населення ще не переросли у політичний рух, здатний об'єднати найманих працівників у боротьбі за свої права. Переважають настрої апатії, соціальної пасивності і зневіри в можливості політичних партій, у наміри держави.
Подолання такого стану в Україні можливе на основі використання нагромадженого досвіду найманих працівників країни у відстоюванні своїх інтересів, а також досвіду трудящих європейських держав у поєднанні з досвідом соціальної політики радянського періоду історії України.
4. Чиї інтереси ми виражаємо
Соціалістична партія України виражає інтереси тих класів і груп населення, які є головною соціальною силою відродження і надією України.
Це передусім працівники найманої праці - робітники, інтелігенція, селяни, службовці, особливо висококваліфіковані фахівці, професіонали виробництва і управління, зайняті у сфері створення нових знань, технологій і обробки інформації, працівники, що володіють розвинутими навичками складної трудової діяльності, - так званий "новий середній клас". Він є найбільш соціально активною частиною працюючого населення, незважаючи на соціально-економічні деформації, що відбулися, оскільки гостріше за інших відчуває необхідність переходу до прогресивніших способів організації трудової діяльності.
Соціалістична партія України солідарна з підприємцями і управлінцями, які зуміли на законних засадах організувати виробництво, які відстоюють інтереси вітчизняного товаровиробника і держави, які шукають нових шляхів підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці.
Соціалістична партія України підтримує верству дрібних власників, що використовують особисту працю і власність і потребують захисту від кримінального і державного свавілля.
Соціалістична партія України захищає інтереси груп населення, що потребують соціального захисту, в тому числі пенсіонерів, молоді, особливо студентства, а також інших, становище яких залежить від ступеня соціальної зорієнтованості економіки і практичного втілення принципу соціальної справедливості.
5. СПУ - лівоцентристська партія
Соціалістична партія України здобула заслужений авторитет і відіграє значну роль у політичному житті країни.
СПУ - партія активної соціальної і політичної дії. Її лівоцентризм полягає в тому, що вона постійно перебуває в епіцентрі політичних подій, які змінюють суспільство, пропонує такі альтернативи розвитку подій, що ведуть до поліпшення життя основної маси населення, і бореться за їх здійснення. У своїй діяльності партія прагне поєднувати кращі риси партій авангардного і парламентського типу, використовує конституційні форми боротьби.
Вона веде теоретичну, ідеологічну і політичну боротьбу з партіями, які відстоюють інтереси злочинних кланів і олігархічних утворень, що прагнуть узурпувати владу. Партія категорично виступає проти сил і рухів, в основі політики й ідеології яких лежить етнічна, расова, релігійна, міждержавна, національна, будь-яка інша форма нетерпимості, агресивності і мілітаризму.
СПУ - державницька і патріотична партія. Вона виступає за державу як гарант соціального захисту громадян, її визначальну роль у регулюванні ринкових процесів, в забезпеченні національної безпеки України.
СПУ - партія громадянського суспільства. Виступаючи за незалежну і сильну державу, партія не ставить її вище від суспільства. Не суспільство і людина існують для держави, а держава служить суспільству і людині.
СПУ виступає консолідуючою політичною силою. Вона спрямована на вирішення проблем суспільства як цілого шляхом урахування інтересів різних соціальних верств, активно співпрацює з усіма прогресивними, демократичними силами, які протистоять антинародним тенденціям в Україні.
СПУ - партія раціонального політичного компромісу. У своїй практичній діяльності вона враховує можливу близькість її цілей і завдань з тими, які можуть відстоювати інші партії і рухи. СПУ готова до пошуку взаємоприйнятних союзів на рівні коаліцій і об'єднань, до консолідації зі спорідненими політичними силами. Вона не сприймає претензій будь-яких партій на винятковість.
СПУ - партія інтернаціоналістська. Як одне з основних завдань, вона розглядає рівноправну участь у міжнародному соціалістичному русі, співпрацю з політичними і суспільними силами, що відстоюють права трудящих в інших країнах, налагодження тісних зв'язків з політичними силами лівої, лівоцентристської та центристської орієнтацій, Соціалістичним Інтернаціоналом.
Соціалістична партія України виходить з необхідності розробки сучасної теорії соціалізму і враховує:
- марксистську концепцію суспільного розвитку, необхідність подолання відчуження працівників від праці, засобів виробництва, управління, від результатів їхньої праці, від влади;
- закон відповідності виробничих відносин характерові та рівню розвитку продуктивних сил при провідній ролі останніх;
- світовий досвід підходів до вирішення проблеми відчуження;
- ленінську концепцію соціалістичних перетворень і суперечливий досвід будівництва соціалізму в СРСР;
- висновок про історично назрілу необхідність усунення панівної ролі найманого характеру праці в системі сучасних виробничих відносин;
- теоретичні напрацювання партій світового соціалістичного, комуністичного, соціал-демократичного і загальнодемократичного рухів.
Соціалістична партія України будує свою діяльність на засадах публічної політики, принципу демократичного централізму, широкої внутрішньопартійної демократії і партійної товариськості, на спільності політичних інтересів, на моральному авторитеті членів партії та її активу.